«Мені дуже важко сказати, що ми могли думати. Напевно, шок. Переосмислення життя 100-процентне», - Наталя Логозинська, переселенка з с. Широкине.
Наталя сама із західної України. У Широкино поїхала за чоловіком, у 96 році. Тоді через таке рішення від неї відреклися батьки. Тільки тому, що обранець їх доньки - зі Сходу. Болючий розрив з рідними та переїзд з міста до села. З його нелегким побутом. Задля великого кохання Наталя була ладна на все.
«Закалило. Я знаю, що я можу все. І я від цього не схудла і мені гірше не стало», - Наталя Логозинська.
У Широкіному чоловік займався ремонтом двигунів, Наталя - працювала продавчинею. Згодом відкрили власний магазин та автомайстерню. Але плани на щасливе майбутнє зруйнувалися наприкінці 2014-го. Саме тоді розпочався масивний обстріл Широкиного. Більшість місцевих покинули селище. Але не родина Логозинських.
«Ми думали, що це якийсь момент і все», - Наталя Логозинська.
Але обстріли продовжувалися. В Широкино доставляли тільки хліб. Не було світла та опалення. 12 лютого 2015 року стало для Логозинських останньою краплею.
«Вибухи, вибухи. Таке враження, що попав у камеру, де пиляка і все», - Наталя Логозинська.
Коли Наталя з чоловіком ховалася у власній хаті від обстрілів, на їхніх очах снаряди зруйнували стіни. Дивом вціліла автівка. Швидко заправили з каністри та в чому було неслися подалі від того жаху. Приїхали в Маріуполь до друзів. Чоловік ще з півгодини не міг розтиснути пальці на кермі. Шок минув. Тоді родина вирішила поїхати на заробітки до Австрії. Збирали на полях капусту. Ця подорож далася подружжю важче, ніж війна.
«Відчуття в цій робочій компанії було таке, що ти взагалі ніхто, що тебе можна розтоптати. Ми працювали з ранку до вечора. І без води, і без їди», - Наталя Логозинська.
Через декілька місяців Логозинські повернулися до Маріуполя ні з чим. Двоє дітей - опускати руки не можна. Підробляли то тут, то там. Наталя писала вірші, друкувала їх, ставила у рамки та продавала за скільки вдасться.
Згодом Логозинські отримали невеличкий грант. Закупили обладнання, деяке - вдалося вивезти з Широкиного. Та відкрили перший в Маріуполі заклад з приготування італійських паніні.
«Ось така Італія на нашому Лівобережжі. Хрумтить. Мені подобається. Приходьте, самі куштуйте», - Вікторія Гребенюк, кореспондентка.
Різноманіття булочок та начинок за демократичну ціну. Клієнти від якості в захваті. Через рік наполегливої праці подружжю вдалося відкрити неподалік з цим вагончиком бістро з більш розширеним домашнім меню.
«Раніше робила і думала: а що буде, а як буде? Тепер я роблю сміливо. І знаю, що буде. Тому що ми віддаємо все життя», - Наталя Логозинська.
Зараз у Наталі працюють 5 колишніх мешканців Широкиного. Разом вони проводять майстер-класи для дітей. Готують не тільки італійські паніні, а ще й гонконгські вафлі, мексиканську піту, корондоги, піцароли та інші смаколики.
Та й сама Наталя не припиняє навчання. А ще нещодавно зайнялася наведенням ладу у сквері з символичною назвою - "Надія", який знаходиться неподалік від її вагончику у мкр "Східний".
«Я со стороны вижу местных людей и этот район, который возрождается после обстрела», - Наталя Логозинська.
Разом зі своєю родиною та місцевими мешканцями, Наталя покосила тут траву та висадила квіти. До дня захисту дітей планує влаштувати тут ярмарок з майстер-класами під назвою "Територія добра".
Наталя жартує, що в неї стільки енергії через те що з'їдає кожен день батарейку. Але насправді не хоче і не може зупинятися, тому що знає, наскільки швидкоплинне життя.
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)