БЕЗ ПРАВА НА ЩАСТЯ. ЯК ІРАНСЬКІ ЖІНКИ БОРЮТЬСЯ ЗА СВОЇ ПРАВА І ЧОМУ ТІКАЮТЬ З КРАЇНИ?

Писати музику та просто грати її для інших – в Ірані це була нездійсненна мрія Захри, а тут, у Європі, – реальність. Вона композитор та музикант, але творчо реалізуватися на Батьківщині шансів практично не було. Адже через цензуру та тотальні заборони на, здавалося б, звичайні речі, життя іранських жінок схоже на кошмар.

«Я не могла ні спортом займатися, ні носити такий одяг, як я хочу, не могла брати участь у національних конкурсах як музикант. Права жінки в Ірані повністю розтоптані. Без дозволу чоловіка вона не може обирати не лише де вчитися, а навіть що вдягнути і коли вийти з дому. В Ірані жінки забувають хто вони і навіть перестають відчувати себе жінками», – згадує Захра.

Табу для жінок стільки, що всі не злічити. Наприклад, не можна розлучитися з чоловіком, не можна поїхати за кордон без його дозволу, сходити на стадіон також не можна.

Що заборонено жінкам у Ірані? Які обмеження та правила існують для дівчат?

• З'являтися у громадському місці без хіджаба та в непристойному одязі (руки повинні бути закриті по кисті, ноги – до п'ят).
• Відвідувати громадські місця без супроводу чоловіка, батька чи брата.
• Відвідувати спортивні змагання та матчі.
• Розлучитися з чоловіком.
• Вести феміністичну діяльність, спрямовану на обстоювання рівних прав для жінок.
• Виїжджати за кордон без дозволу чоловіка.
• Обмежено навчання в університетах, працевлаштування.

За законом, одружуватися в Ірані дівчаткам дозволено з 13 років, хлопчикам – з 15. Утім, дівчатка до 13 років можуть за певних умов також укладати шлюбний договір. За 6 місяців у середньому реєструють близько 16 тис. шлюбів із дівчатками віком від 10 до 14 років.

Ст. 115 Конституції Ірану забороняє жінкам балотуватися у президенти (заборонено бути кандидатом).

* Сайт уряд Ірану, president.ir/en/president/cabinet

**Конституція Ісламської республіки Іран

**Міжнародна правозахисна організація «Human Rights Watch», www.hrw.org

***Міжнародна неурядова організація «Amnesty International», www.amnesty.org

Одягти коротку червону спідницю в Ірані – означає кинути виклик суспільству, за це можна постраждати. У Європі Захра ходить так у ресторан і мріє, щоб її сестри, які залишилися на Батьківщині, колись змогли також дозволити собі подібне. Захра порівнює свій нинішній зовнішній вигляд з тим, як за правилами має бути одягнена іранська жінка, яка виходить з дому.

«Виглядати так в Ірані неможливо! Щоб кинути виклик традиціям, потрібна велика мужність, тому мало хто наважується. Ось так все має бути закрито: руки по зап'ястя, ноги по щиколотки до п'ят, волосся сховане, видно лише обличчя. Навіть мріяти про інший одяг не можна», – розповідає Захра.

Саме через порушення дрес-коду на вулиці молоду іранку Махсу Аміні заарештувала поліція моралі. Її побили лише за те, що дівчина… неправильно надягла хіджаб, надто вільно. Махса впала в кому, а за два дні померла в лікарні. Це не єдиний подібний випадок, але саме він став каталізатором масштабних протестів, що прокотилися по всій країні.

«Жінка, життя, свобода!» Чому іранці масово вийшли на протести?

У вересні 2022 року після смерті Махси Амені, 22-річної курдської дівчини, яку поліція моралі затримала за неправильне носіння хіджаба, в Ірані почалися протести. З дільниці поліції Махсу доправили до лікарні вже у комі, за два дні вона померла. Офіційна версія – зупинка серця. Батьки дівчини у це не вірять, вимагають чесного розслідування. Вони впевнені, що їхню дочку забили до смерті.

Стихійний протест розпочався біля лікарні одразу після звістки про смерть дівчини.

Масштабний мітинг відбувся на похороні Махси Амені у її рідному поселенні Секкез. А за кілька тижнів протестний рух охопив близько 160 міст і 140 університетів у всіх провінціях Ірану.

З вересня 2022 року в Ірані затримано понад 18 тисяч учасників акцій непокори.

Стратили щонайменше 19 людей, ще близько 100 звинувачують у злочинах, за які передбачено страту.

«Кримінальне переслідування та страту уряд Ірану використовує як зброю для покарання тих, хто бере участь у протестах. У такий спосіб залякують населення з метою придушення інакодумства, що є порушенням міжнародних законів у галузі прав людини», – заявив Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк.

*Організація Об'єднаних Націй, www.ohchr.org

**Міжнародна неурядова організація «Amnesty International», www.amnesty.org

«Це таке сильне відео! Коли я побачила його вперше, то заплакала. Дуже красиво: як люди дивляться, танцюють, плещуть… Дуже сильне відео, тут дівчина кидає свій хіджаб у вогонь на знак опору режиму», – показує кадри у своєму телефоні журналістка німецької телерадіокомпанії BR Шахрзад Еден Остерер.

Сотні файлів, фото та повідомлень їй почали надсилати у вересні минулого року, коли в Ірані спалахнули протести. Спершу це робили друзі, а потім і незнайомі іранці – всі вони просили Шахрзад розповісти світові правду.

«Жінка, життя, свобода!” Звісно, у студії я говорила ці слова. Це гасло революції. Спочатку курдською, потім фарсі... І це найсумніше, але найважливіше, що я будь-коли промовляла», – розповідає Шахрзад.

На своїх сторінках у соцмережах вона публікувала кадри протестів, розповідала історії боротьби та зникнення людей. Цього разу народний гнів не приборкати, впевнена журналістка, адже у свідомості самих іранців відбулися зміни:

«Раніше жінкам казали: помовчте осторонь, бо наші проблеми важливіші. Але зараз права жінок та їх утиски стали одним із головних аспектів цих протестів, цієї революції. Її ще називають "революцією фемінізму».

Як світ намагається допомогти та захистити іранських жінок?

24 листопада 2022 року Рада ООН з прав людини (РПЛ) прийняла резолюцію та схвалила створення місії щодо розслідування порушень прав людини в Ірані. І це підтримали 25 країн, 6 – виступили проти і 16 – утрималися.

Підсумки розслідувань місії будуть представлені на літній сесії РПЛ влітку 2023 року.

14 грудня 2022 року Економічна та соціальна рада ООН проголосувала за виключення Ірану з Комісії зі становища жінок. Ініціаторами виступили представники США, які послались на неодноразові порушення прав жінок у країні.

«Іран – ганебна пляма на репутації Комісії. Іранські жінки звернулися до ООН за підтримкою. Виключити Іран із ради – це їхня вимога», – заявила представниця США Лінда Томас-Грінфілд.

«Ми тут, щоб розглянути одну з найнижчих точок інституціоналізованого спотворення ООН – факт, що затятий порушник прав жінок у світі може обіймати керівну посаду щодо прав жінок тут, в ООН», – сказав посол Ізраїлю при ООН Гілад Ердан.

Рішення про виключення підтримали 29 країн, 16 країн утрималися, 8 – проголосували проти. Це Росія, Китай, Нігерія, Болівія, Зімбабве, Нікарагуа, Казахстан та Оман.

Іранський режим не робить жодних послаблень для жінок, які виборюють рівність. Активісток та правозахисниць роками засуджують до тривалого ув’язнення.

Адвокатку та правозахисницю, лауреатку премії Сахарова Насрін Сотоуде засудили до 11 років за ґратами та заборонили 20 років займатися адвокатською діяльністю.

Активістку та борчиню за права жінок в Ірані Бахарех Хедаят заарештовували кілька разів. Наразі вона ув’язнена.

Шива Назархарі та Джила Баньягхуб також засуджені до тривалих термінів за ґратами.

У 2003 році Ширін Ебаді отримала Нобелівську премію миру за вражаючі та новаторські зусилля у галузі прав людини.

*Організація Об'єднаних Націй, www.ohchr.org

**Міжнародна правозахисна організація «Human Rights Watch», www.hrw.org

***Міжнародна неурядова організація «Amnesty International», www.amnesty.org

****Нобелівська премія, https://www.nobelprize.org/

Іранських жінок підтримали їхні співвітчизниці в усьому світі, адже вони також у різний час втекли від режиму. У багатьох великих європейських містах, де є іранська діаспора, відбулися масові мітинги з вимогою захистити їхні права.

«Дуже небезпечно протестувати в Ірані. Тих, хто відкрито виходить на вулицю, заарештовують, кидають за ґрати, переслідують. Можуть навіть стратити. Цей режим робить те, що хоче. В Ірані немає свободи», – переконує іранська біженка Міріам Гіяхчі.

Вона організовує мітинги у Німеччині. Сама виходить на сцену, дає інтерв'ю, намагається достукатися до політиків, аби привернути увагу до того, що відбувається в Ірані, вимагає від європейців посилити санкції. Міріам впевнена, що народний гнів так просто не вгамувати.

«Раніше тільки дехто протестував, а тепер усі разом. Усі об'єдналися. І раніше на мітинги виходили переважно чоловіки, тепер вийшли і жінки! Адже величезний тиск саме на жінок – і чоловіки їх захищають. Тепер чоловіки скандують: “Жінка, життя, свобода!”» – гордо каже Міріам.

Жінка запевняє: чаша терпіння переповнилася. Людей так довго позбавляли права бути собою, вони так довго мовчали, що в суспільстві набралася критична маса незадоволених: тих, хто готовий виходити на вулиці, тих, хто більше не боїться, тих, хто хоче свободи і заради неї не готовий миритися зі свавіллям режиму, як би ризиковано це не було.