Її переслідує війна. Історія переселенки Людмили Лутченко
Це інтерв'ю з бабусею переселенкою мало не зірвалось від самого початку. Людмилі Лутченко 75 років. В руках вона тримає все, що залишилось від її довгого та щасливого життя. Лише поглянувши на фотокартки, де її такий затишний колись будинок тепер понівечено снарядами та без даху, вона не може сказати ані слова та заливається сльозами. Трохи оговтавшись, розповідає. У 2014 у селищі ПікузИ, колишнє Комінтерново, біля її оселі розірвався снаряд. Після цього і розпочалась чорна смуга її життя.
Людмила Лутченко, переселенка: "Злетів дах, шифер, усе. А потім вдруге, в той же день. Телефон у кишені, я не могла навіть підняти його. Так страшно було. Сіла і богові молилася. Просила Отче наш. Стенокардія з 2014 року, катаракта обох очей, ліве око мутне, кристалик. Сказали треба робити операцію, а за що я її зроблю? 1500 пенсія, за що? І на харчування і на аптеку".
Втікаючи від війни, похрещена Люба прихистила Людмилу Митрофанівну в себе, в Маріуполі. Та через рік бабусю знову наздогнала війна — прямо в кімнаті, де її поселили.
Людмила Лутченко, переселенка: "А тут в 15-му році, пряме влучення у квартиру. Летіли вікна, усе було зруйновано. Департамент все відновив. Ми рік жили в санаторії. Любові дали від заводу кімнату. А в неї іпотека, вона теж не може, допомагає мені, то ліки, то поїсти мені".
Похресниця Люба, рятуючи бабусю з її селища, ризикувала власним життя.
Любов, похресниця Людмили Лутченко: "Вона як раз з будинку збирала речі, і нас накрило снарядами. Вона ось так накрилась стелею і сповзла, втративши свідомість. Кричить у вісні, спить і кричить. наче її хтось вбиває. Багато років, тільки от стала заспокоюватись".
14 років тому Людмила Митрофанівна поховала чоловіка. Дітей в жінки не було. Зараз її єдина відрада — це онуки Люби, які інколи приходять в гості. Не дивлячись на відсутність грошей, бабуся намагається догодити маленьким друзям, і кожен раз дарує їм речі, зроблені власноруч. Через хворобу серця Людмилі Митрофанівні не можна хвилюватися. Вона одразу задихається. А препарати, що їй прописали пити усе життя лікарі без кордонів, місцеві медики постійно замінюють на гірші. Від них в бабусі болить печінка, розпухли ноги та стало важко пересуватися. Лише така ж переселенка, як і Людмила, подарувала необхідний їй препарат.
Якщо і ви бажаєте допомогти бабусі зібрати кошти на операцію ока, її банківська картка — ПриватБанк 4149 4390 1538 9442 Лутченко Людмила Митрофанівна
Важливі