Реабілітація військових

Мінування мосту у Києві, підрив гранати в Івано-Франківську, спроба самоспалення перед міськрадою у Луцьку. Ці кричущі випадки об'єднує те, що їхніми головними учасниками стали ветерани АТО. Чи є причиною такої поведінки посттравматичний синдром - невідомо. Але в Україні державна програма психо-соціальної реабілітації для тих, хто повернувся з війни, тільки почала формуватися і не має системності.

Андрій Козінчук, військовий психолог: "Та система, яка є, це санаторії, психологічні консультації в соціальних службах. Воно не ефективно, тому що не системно. Грубо кажучи, чоловік, який приїхав до санаторію, він звідти повертається, не повертається адаптованим, він максимум виспатись може. Соціально-психологічна адаптація, вона включає в себе комплекс послуг, це люди надають послуги по перенавчанню, навчанню, курси, тренінги, як професійні так і психологічні".

В різних містах Україні існують грантові програми для ветеранів АТО щодо ведення бізнесу.

Андрій Козінчук, військовий психолог: "У Миколаєві, наприклад, є такий конкурс - там 20 кращих бізнес-планів ветеранських, і їм дають невеликий грант - 50 тисяч гривень. Київська школа економіки проводить навчання, теж на конкурсній основі, навчають веденню бізнесу".

Важливий аспект в реабілітації - психологічний. І працювати треба зі всією сім'єю, каже експерт.

Віктор Вальчук, правозахисник: "Проблема є, і з проблемою треба не замовчувати, а говорити і надавати допомогу комплексно. Страждає вся сім'я - діти, дружини, все коло осіб, і тому що наприклад людина - учасник АТО, повертається з Донбаським синдромом, в жінки розвивався синдром героя, куди я піду скаржитись, він контужений, він за мене воював, він захисник".

Про важливість реабілітації кажуть і самі військовослужбовці.

Юлія та Артем, військовослужбовці: "Зараз більше спеціалістів з'явилося, якщо у 2015-2016 рр. це були лічені люди, які могли допомогти психологічно людині після війни, соціалізуватися, то зараз більше психологів. Взагалі, краще, звісно, кожному. У когось більш стійка психіка, і він нормально адаптується, але все одно корекція потрібна в будь-якому випадку".

Юлія та Артем познайомились на службі, вже мають дитину. До мирного життя поки що повертатись не планують, чекають закінчення війни.

Юлія та Артем, військовослужбовці: "Хотілося б, звісно, бути вдома, з сім'єю, знайти нормальну мирну роботу, звісно, не забувати форму, не забувати те, що робив до цього. Буду повертатись на своє попереднє місце роботи по спеціальності і тільки так продовжувати. Я з погонами розлучатись не готова, у мене була мрія з дитинства, тому або продовжити кар'єру військової, або щось накшталт цього".

А от морський піхотинець Євген вже втретє повернувся до військової служби. До цього він працював на заводі.

Євгеній, морський піхотинець: "Я два рази вже був мобілізований, два-три місяці, і я повертаюсь, тому що я не можу знайти себе у цивільному житті. Я знаю, що вона завтра не закінчиться, а коли вона закінчиться, мої плани - сидіти на пенсії, саджати квіти, газони, тому що я знаю, що буду здатен тільки на це".

На його думку, реабілітація - річ індивідуальна, велике значення має самоконтроль.

Євгеній, морський піхотинець: "Людина на війні залишає душу і повертається тільки, заново потрібно наповнювати це пусте тіло. Я не думаю, що просто так людина буде так жити".

Коли закінчиться війна - поки що невідомо, та однозначно вже зараз треба думати про те, як допомогти тим людям, які зі зброєю в руках захищають незалежність нашої країни та кожен день дивились в очі небезпеці, повернутись до мирного життя.