Як журналісти працюють з інформацією з окупованих територій: досвід релокованих медіа

Однією з тих, хто поділився своїм досвідом, стала Наталя Криворучко, представниця CEO «Локатор-Медіа», медіаорганізації, що працює з контентом про окуповані території Запорізької області. У своїй відповіді вона одразу підкреслює головну проблему: «Інформацію з окупованої території неможливо отримати журналістам особисто - там небезпечно працювати». Саме тому, за її словами, робота журналіста зараз виглядає зовсім інакше: «Я моніторю кожного дня не менше 40 різноманітних російських/окупантських Телеграм-каналів».

Схожу позицію озвучує і журналіст маріупольського телебачення TV-7 - Вʼячеслав Твердохліб. Він зазначає: «Зазвичай це телеграм-канали ТОТ, їхні ЗМІ…», але одразу додає важливий момент: «Інформацію насправді дуже складно перевірити». Особливо це стосується ситуацій, коли подія не висвітлена в офіційних джерелах: «…якщо цього немає в їхніх офіційних джерелах, ми не можемо це перевірити».

Ще одну важливу перспективу дає Анна Мурликіна - журналістка, співзасновниця сайту 0629.com.ua та координаторка проєкту Кластер релокованих медіа. Вона чітко формулює основу роботи з інформацією: «Два основних джерела інформації: люди, які залишилися на ТОТ, і медіа окупованих територій». При цьому медійниця підкреслює, що комунікація з людьми можлива лише на основі довіри, яка була сформована ще до війни.

Окрема тема - це безпека людей, з якими журналісти могли б брати інтерв’ю. І тут всі відповіді максимально жорсткі. Наталя Криворучко прямо говорить: «Зараз ми не комунікуємо безпосередньо з людьми, які там знаходяться. Це небезпечно для них», і додає, що за це українців в окупації можуть «відправити до в’язниці, або на “підвал”». Вона також визнає, що правила, які були чинними на початку війни зараз оцінюються інакше: «Це було дуже ризиковано та неправильно з точки зору безпеки».

Журналіст TV-7 Вʼячеслав Твердохліб також підкреслює цю проблему: «Інформацію від знайомих я вже давно не беру… оскільки це ризик для них», а також формулює правило, яким керуються: «Все може бути використане проти вас». Віг навіть називає це «закритим гештальтом», тобто повністю відмовився від такого способу роботи.

Журналістка Яна Чумаченко, головна редакторкою SD.UA, також має досвід роботи з темою окупації ще з 2014 року. Вона пояснює, що зв’язок із громадянами на ТОТ дуже обмежений: «Люди можуть подзвонити тільки у певних точках», а інколи його немає взагалі. При цьому медійниця зазначає, що навіть якщо комунікація відбувається, то «переважно все на умовах анонімності». І додає ключову думку: «Жодна інформація не вартує життя».

Це прямо впливає на формат інтерв’ю. Журналісти змушені змінювати підхід і часто приховувати деталі. За словами Анни Мурликіної слід зберігати цілковиту анонімність і видаляти повідомлення та фото. Інколи комунікація відбувається «через третіх осіб», щоб мінімізувати ризики.

Ще одна велика проблема - це верифікація інформації. Анна Мурликіна зазначає: «Підтвердити те чи інше повідомлення хоча б двома джерелами буває занадто складно», а інколи - неможливо. Через це виникає складна ситуація: «Дуже часто доводиться не поширювати інформацію». Яна Чумаченко підтверджує це: «Іноді можемо не випустити щось, бо не можемо підтвердити».

Окрім цього, журналісти стикаються і з технічними труднощами. Наприклад, журналістам TV-7 доводиться звертатися до інтернет-джерел із російським доменом, але не всі VPN це підтримують. А Наталя Криворучко додає ще один важливий момент про специфіку цієї теми: «Треба розуміти загальну ситуацію на ТОТ», і підкреслює, що без постійного занурення у обставини (неможливо писати якісні матеріали.

Журналісти дають практичні рекомендації. Наталя Криворучко радить не розпорошувати увагу на кілька окупованих територій, а зосередитись на одній і глибоко вивчати її. Поруч з цим слід продовжувати вдосконалювати своєї аналітичне мислення, навчатись фактчекінгу та цифровій медіагігієні.

Яна Чумаченко додає ще один важливий акцент: «Гучний заголовок живе недовго, а людина може втратити свободу». І це добре показує головний принцип роботи з такими темами.

Це професійний досвід демонструє, що в умовах війни журналістика змінюється, і головним критерієм стає не швидкість чи ексклюзивність, а відповідальність і безпека людей.