«Коли мої батьки розлучилися, і ми переїхали з Калуша до Івано-Франківська, мене відправили в якусь школу мистецтв, але я, здається, відвідав, лише два уроки. Мені було важко щось довести до кінця, бо я не бачив у цьому сенсу. Ну, бо навіщо? Я тим не планував займатися, і це було пустою тратою часу, за цей час я міг прочитати якусь книжку», — пригадує Остап.
До речі, на інтерв'ю Остап прибіг у пластовому однострої, бо вже багато років належить до національної скаутської організації ПЛАСТ. Остап зараз там є виховником, він займається з хлопчиками 11-12 років і з власного досвіду розповідає, що є такі діти, які просто не хочуть бути членами Пласту, але батьки через нереалізовані власні амбіції примушують їх
Остап зізнається, що від цього гірше всім. Зокрема батькам, бо надії таки не оправдаються, і час, який із користю можна було б використати на щось інше, що дійсно приносить дитині задоволення, буде втрачений. Та й дитині не стане від цього краще: вона обізлиться на всіх, і далі всі гуртки будуть їй немилі. І, звичайно, час втрачений для тих, хто викладає, адже зусиль на таку дитину йде більше, а користі – жодної. Тому аби виростити генія, спершу треба подумати, що ж насправді краще для малюка і чого хоче він, бо, можливо, саме в його бажанні прихований справжній талант.
А це львівський фізико-математичний ліцей. Звичайно, педагоги скромно заперечують і кажуть, що генії – це не про їхніх учнів, їхні учні – «пахарі», які свою геніальність здобувають важкою працею.
Такий ліцей планували створити у Львові ще у 1970-1980 роках за аналогом навчального закладу, що був у Києві. Такі школи принципово інші, адже сюди вступають діти, яким уже замало стандартної освіти і які потребують більшого навантаження. Тут і вчителі, і діти мислять інакше, і підхід до навчання в них особливий. Та через певні причини створити ліцей вдалося лише на початку 1991 року. Основним ініціатором заснування школи став ЛНУ ім. Івана Франка, а також Західний науковий центр і освітні установи міста й області. Учнів і вчителів набирали за конкурсом. Найстаршому тоді вчителю було 40 років. До ліцею зараховують випускників сьомих і восьмих класів у восьмі та дев'яті класи відповідно. Для цього треба скласти вступні іспити. Якщо йдеться про фізико-математичний профіль – екзамен з математики й фізики, якщо ж хіміко-біологічний – хімію і біологію.
Понад 40 вчителів навчають 400 учнів.
Саме цей ліцей уже кілька років поспіль є одним із найкращих навчальних закладів Львова. І саме тут навчається хлопець, який є призером кількох міжнародних олімпіад з фізики та математики.
ІСТОРІЯ ДРУГА:
Ярослав Романус
Ярослав Романус теж себе генієм не вважає. Хлопець навчається у випускному класі фізико-математичного ліцею і мріє стати ІТ-спеціалістом. Для цього юнак наполегливо вчиться. Зараз Ярослав придивляється до вищих навчальних закладів, звичайно, хотів би далі здобувати освіту за кордоном, але грошей на це не має. Тож поки що спробує вступити в Український католицький університет. Якщо ви думаєте, що три місяці канікул Ярослав просто провалявся вдома, то глибоко помиляєтеся. За цей час хлопець встиг побувати у двох вузькопрофільних таборах, де, окрім занять різними фізичними вправами, глибше вивчали фізику й математику. Щодня влітку Ярослав читав, до того ж не тільки те, що задали у школі, але і щось для душі.
Водночас підтягував і англійську.
Ярослав Романус є переможцем і призером кількох міжнародних олімпіад із фізики та математики, хлопець отримав найвищий бал із ЗНО. Якщо говорити про гени, то мама Ярка – митець, а тато – інженер . Батьки кажуть: і Ярко, і його старший брат з дитинства були дуже допитливими, і батьки просто не встигали відповідати на їхні питання. Часто, аби задовольнити природний інтерес хлопців, доводилося возити зі собою книжки. «Ми щовихідних виходили у місто і довго-довго гуляли, ходили вуличками й говорили про все. А ще ми багато їм читали. Я з точними науками не дуже дружу, але я могла показати їм інший бік, мистецький. А от батько допомагав із математикою і фізикою. Тепер якщо є проблеми чи питання з фізики чи математики, то Ярослав запитує у старшого брата, він, до речі, теж навчався у фізико-математичному ліцеї. Особливого якогось рецепту у вихованні генія я не знаю… Ми не навчали їх по 8 годин у дитинстві, та й спадковими їхні знання теж не назвеш. Єдине, що робили, так це справді дуже багато з ними спілкувалися і відповідали на всі-всі питання, але не вигадували, а давали правдиві відповіді, й інколи по кілька разів», – пригадує мама львівського генія Оксана Романус.
Знання Ярослава – важка праця. Хлопець живе на одному кінці міста, а ліцей розташований на іншому. Фактично в ті дні, коли він навчається, йому доводиться виходити з дому о 8 годині і десь у такий же час увечері повертатися. Усі домашні завдання, навчання і гуртки – все зосереджено на території школи. А от коли готується до олімпіад чи конкурсів, то зайнятість генія множиться на три.
Якоїсь офіційної статистики щодо того, скільки випускників фізико-математичного ліцею емігрували за кордон, не існує, але вчителі зізнаються, що відсоток великий. Пов'язано це з тим, що далі таким обдарованим дітям у нас у країні нічого робити. Вивчати фізику? Нема умов і грошей. Працювати в ІТ-сфері? Непоганий варіант, але й відповідних спеціалістів теж достатньо. Викладати математику? Взагалі не варіант. Тож багато хто з учнів ліцею своє щастя знаходить за кордоном. Ярослав каже, що емігрувати не планує, хоче працювати на благо батьківщини. А батьки Ярослава зізнаються: в Україні не вміють працювати з обдарованими дітьми, не створені умови ні для їхнього навчання в школах, ні в університетах. Навіть не існує практики, стипендій на навчання для таких дітей, зазвичай це одноразові маленькі виплати або приватні ініціативи.
Але хіба в цьому справа? Історія цих двох хлопців доводить, що будь-яка дитина є талановита, і лише від батьків та їхніх зусиль залежить те, якою вона виросте? І ген геніальності тут ні до чого…
Цей сайт використовує cookies, як власні, так і від третіх осіб. Використовуючи цей сайт, ви даєте згоду на використання cookies
Я згоден (на)